Чому падають літаки?

Сьогодні практично в кожному випуску новин можна дізнатися про чергову авіакатастрофу. Це вже не виняток, а скоріше правило, як би сумно це не було. Люди в основній масі бояться літати, воліючи наземний транспорт. Так в чому справа, чому літаки падають із завидною регулярністю?

Щоб знайти відповідь на це питання, абсолютно не потрібно бути експертом в галузі авіабудування або обслуговування літаків.
Досить просто жити в цій країні і бачити, що тут людьми керують гроші, а не здоровий глузд чи турбота про людей.

Багато експертів головною причиною катастроф називають людський фактор, притому його навіть вирахували – це близько 70%. До таких причин належить втома або ненавчені пілотів, алкогольне сп’яніння та інші причини, де легко можна ткнути пальцем в винного. Але насправді це не зовсім так. Не завжди «чорний ящик» може видати запис типу «Вась, дивися, як я вмію …»

Людський фактор, звичайно, часто має місце бути. Наприклад, пілоти просто не мають достатнього досвіду польотів, а 50 годин нальотів на рік для військового льотчика – це просто курям на сміх. Майор Троянов, який розбився на території Литви на Су-27, за рік налітав всього 14 годин. І це військовий льотчик-винищувач, майор! Що вже говорити про звичайних курсантах, які і управляти-то літаком не вміють, або вчилися на тренажерах, а сіли за штурвал справжнього літака абсолютно іншої конструкції … При цьому в Ізраїлі наліт льотчика – більше 300 годин на рік.

У нас же держава виділяє на курсанта льотного училища 50 рублів на добу на життя. На утримання службового собаки, до речі, виділяється 130 рублів. Так що однією з причин «людського чинника» можна назвати ще й те, що пілот в польоті більше стурбований своїми особистими проблемами, і це не так мало, як здається. Саме з цих причин розбилося чимало літаків. Погодьтеся, важко зосередитися на приладах, якщо думаєш, куди піти вагони розвантажувати, щоб сім’я ноги не простягнула …

У цивільній авіації ситуація не краща. Мало молодих пілотів, а ті, що залишилися з Радянських часів – не мають потрібних навичок для польотів на сучасних іноземних літаках, адже Ту-154 і Боїнг – це зовсім не одне і те ж. Зате у них є безліч старих звичок. Тому у них Боїнги навіть злітають так само, як Ту-154 – повільно й важко.

А адже в багатьох екіпажах немає навіть бортінженера, який досконально знає всю начинку літака. Скрізь автоматика, мовляв. Авіакомпанії економія, а якщо щось трапиться – на борту немає нікого, хто міг би усунути несправність і запобігти катастрофі …

Але ще більше значення має технічний стан літаків. Хоча експерти і намагаються заперечувати – мовляв, старий літак в хорошому стані нітрохи не гірше нового. Все це дурна болтологія. Так, літак перевіряють перед вильотом. Так, іноді йому влаштовують капітальний ремонт. Але! Уявіть собі поїздку на старому автобусі, віком отак років в 30, який мають більшість літаків. Як би ви не перевіряли сей автобус перед довгою поїздкою, на кожному кілометрі буде небудь ламатися, особливо те, що виглядало цілком справно зовсім недавно.

Перед вильотом літак обробляють особливим складом, який запобігає його обмерзання під час польоту. Деякі авіакомпанії цим нехтують. Ще б пак – вартість обробки навіть невеликого літака доходить до 30000 рублів. А за економію простіше виплатити премію. Або за перевитрату – штраф. Все впирається в гроші …

Іноді ж догляд за літаком зовсім ніякої – лише б літав да прибуток приносив. У далекому 1997 році впав літак Ан-24, що належав Ставропольської авіакомпанії. У нього в польоті відвалилася хвостова частина, по причині «руйнування хвостовій частині фюзеляжу в польоті, викликаного накопиченням корозійно-втомних пошкоджень конструкції». Літак просто був наскрізь гнилий, і притому це не завадило вбити в ньому 50 чоловік. І такі випадки далеко не рідкість.

Мабуть, не даремно в розвинених країнах літак після 5 років експлуатації продають, а натомість купують новий. Ну а наші купують те, на чому інші вже бояться літати. Та ще на обслуговуванні намагаються економити, а виходить – на нашій безпеці. Попросту – спекулюють життям пасажирів. До речі, один капремонт Ту-154 коштує близько 600 тисяч доларів, і потрібно його проводити раз на 6 років. Далеко не всі авіакомпанії так витрачаються – як правило, обходяться сумою в 10 разів меншою.

Але є і ще один «фактор». Все кругом заполонили неякісні запчастини. І це стосується навіть до літакам, де вимоги, здавалося б, дуже високі. Так ні ж – і тут часто попадаються вироби «китайських братів», або взагалі невідомо звідки з’явилися. Все це знову-таки від жадібності керівництва авіакомпаній, які купують запчастини там, де дешевше, а не у виробника. Пам’ятається, було не так давно в новинах – при посадці у літака лопнули шини, які мали невідоме походження. Та добре, що не всі, і літак зміг зупинитися на тих, що залишилися …

Загалом, ставлення до авіаперевезень у нас сьогодні таке, щоб отримати якомога більше прибутків, і притому поменше витратитися. Втім-так скрізь. Навіть на військових льотчиків економлять, яких залишилося – то всього нічого! Ось це і є справжній «людський фактор», а зовсім не той Вася, який розбив літак, тому що летів на ньому в перший раз, або тому, що відпочивав він дуже давно, адже потрібно забезпечувати родину, та й змінити його особливо нікому.

А ми боялися, що не звикнемо жити при капіталізмі … Звикли, та ще як – ми навіть американців, цих “буржуїв”, переплюнули у своїй жадібності. Ті хоч своїх не вбивають у “літаючих гробах», а ми – запросто.

Щоб дізнатися, скільки сьогодні з’явилося жертв цієї жадоби, іноді доходить до дурості – досить увімкнути телевізор, там обов’язково скажуть.