Хто така Веста?

Напевно, самий цікавий факт стародавнього світу полягає в тому, що в кожного народу були практично одні й ті ж боги. Тобто називалися вони, звичайно, по-різному, але, грубо кажучи, ділилися на одні й ті ж категорії і виконували схожі функції. І, якщо про грецьку богиню Гестію ще хтось чув, то Веста – незаслужено забута римська богиня сімейного вогнища та затишку, залишилася лише в назвах різних фірм. Але Веста була не тільки в Стародавньому Римі. Про неї знали й наші предки, слов’яни.

Отже, ця симпатична дівчина в Римі багато століть тому вважалася покровителькою вогню. Чиста, непорочна і справедлива, за переказами вона колись перетворила теплі, але недоступні промені сонця в той вогонь, який подарував людям їжу, тепло і можливість захищатися від диких звірів, а пізніше став джерелом мудрості і цивілізації. Римляни вірили, що душа теж схожа вогню, і людина усвідомлює себе, стає повноправним членом суспільства тільки тоді, коли Веста розпалює його і підтримує в грудях кожного, що живе на землі.
Не дивно, що символом сім’ї також став вогонь та вогнище, що підтримували жінки. Саме тому богиня вогню була визнана берегинею домашнього вогнища, родинного затишку.

Можливо, саме давньоримська Веста подарувала християнству один з основоположних сюжетів – непорочне зачаття. Адже вона, залишаючись в центрі уваги таких «велелюбних» і прекрасних богів чоловічої статі, як Аполлон і Нептун (він же Посейдон), дарувала людям життя і вміла залишатися цнотливою і невинною. Цих якостей не вистачало людям стародавнього світу, тому Весту закликали свідком угод, так як вважали, що вона в будь-якому випадку зберегти справедливість. На честь непорочної богині влаштовували пишні свята. Дівчата благородних кровей і самої привабливої зовнішності ставали жрицями Вести або весталками з шести років і змушені були протягом тридцяти років зберігати жертовний вогонь у храмах, не даючи йому згаснути ні на хвилину.

Проте особисто мені, як слов’янці, більш цікава ведична версія того, хто така Веста. У нашій культурі є багато схожих слів, які, без сумніву, маю спільний корінь: звістка, вести, відати, бачити і так далі. Існує теорія, що всі вони походять від імені богині Веста, ім’я якої розшифровувалося як «Відає Слово Боже». Старовіри вважали Весту богинею весни, покровителькою світу, який оновлюється щороку, істотою, яке зберігало мудрість вищих богів і передавало її, мудрість, людям абсолютно безоплатно. Її шанували щороку в день весняного рівнодення, пекли млинці, і влаштовували гучне свято, не гірше римського. На просторах інтернету також існує думка, правда без посилання на якийсь конкретний джерело, що раніше на Русі «Вести» називали не кожну дівчину. Такого імені удостоювалася тільки та, яка від матері отримала знання, необхідні для щасливого заміжжя: майбутня зразкова господиня і турботлива дружина і мати сімейства. Таких дівчат брали заміж і їм діставалися кращі чоловіки. «Наречена», тобто тих, хто знаннями не володів, віддавали не самим шанованим представникам чоловічої статі, і це невдале поєднання і називали «шлюбом». Звідси, як варіант, і з’явилася одвічна ворожнеча між свекрухами і невістками, адже вони не могли толком вести господарство і піклуватися про благовірного. Втім, повторюся, але це лише теорія.