Хто такий лускунчик

Завантажити в mp3

Слухати інші подкасти
Лускунчик … З цим ім’ям виникають новорічні асоціації – ялинка, сніг, подарунки, весела музика, дитячий сміх – та хіба мало що … А ще старий мультик радянських часів, з якого починається знайомство з чарівною музикою Чайковського у дітей ось уже не одне десятиліття.

А все сталося зимовим вечором більше 150 років тому, 6 (18) грудня 1892 року в Маріїнському театрі в Санкт-Петербурзі. Тоді й відбулася прем’єра балету “Лускунчик”, написаного за мотивами казки Ернеста Теодора Амадея Гофмана «Лускунчик і мишачий король» (сама книга побачила світ майже 200 років тому, в 1816 році).

Спроба прочитати цю казку в дитинстві не увінчалася, чесно кажучи, успіхом, і тому перший похід у театр на перегляд балету не викликав особливого ентузіазму. До початку спектаклю. А далі … Далі була Казка, яка навряд чи кого залишить байдужим. І яка залишається з нами на все життя.

Йдуть роки, міняються постановки, інтерпретації, з’являються нові погляди на класику, випускаються комп’ютерні ігри, недавно навіть за мотивами сюжету “Лускунчика” було поставлено циркове шоу “Кракатук”, але час безсилий над музикою істинно великого Майстра.


Пам’ятаю, синові не було ще й трьох років, коли вперше привела його в театр опери та балету, саме на “Лускунчика”, напередодні Нового року.

Зазвичай галасливий і колготной малюк спочатку крутився, не проявляючи особливої цікавості до дії на сцені, але поступово вслухався, вдивлявся, а коли почала раптом зростати ялинка, зацікавився. Це починалася сцена, коли втомлена Марі засинає з лялькою-Лускунчиком (взагалі-то це просто Щипці для колки горіхів у вигляді ляльки, але на те й уява нам дано). Потім почали бити годинник. І з кожним ударом на темній сцені спалахувала пара червоних очей – миші на чолі з Мишачим королем атакують ожилих ляльок! Синуля мій і дихав-то через раз, спостерігаючи за розгорнулася на сцені баталією.

Під час антракту тільки й розмов було, що про армію іграшок і про війну з мишами.

Другий акт виглядав на одному диханні – та що там говорити, воістину божественна музика, танці ляльок, прогулянка Марі і Принца, в якого перетворився врятований від мишей Лускунчик, по зимовому лісі, політ прекрасної пари на санях у вигляді лебедів над сценою, безсмертний Вальс Квітів – про це мало говорити, це треба бачити. І чути, звичайно.

За минулі роки довелося побачити багато постановок – і на каналі “Культура”, і в кіно (включаючи жалюгідну пародію Кончаловського), але залишилася в душі саме та, постановка провінційного театру. У наших Принца і Марі підростає вже свій син, сидить під час вистави в залі або за лаштунками, з дитячою гордістю дивлячись на батьків, що дарують казку глядачам у залі. І мій син – уже майже підліток, раз на рік ні-ні, та й забіжить в театр зі службового входу, прослизне в глядацький зал і – в який раз вже – дивиться казку зі щасливим кінцем, яка насправді всього лише сон втомленою дівчинки , яка заснула біля ялинки з іграшкою в руках. Але на то нам і дано уяву …

Сходіть, якщо хто ще не бачив. А й хто бачив – все одно, виберіть час і подаруйте собі казку. І не важливо, що зараз літо. Адже справжня музика хороша в будь-який час року …