Педантизм, це така якість в чоловіках, які найбільше ненавидять жінки, не схильні до порядку. Тоді життя з педантом – каторга.

Чому мова про чоловіків? Та тому, що схильність до педантизму більш властива чоловікам, ніж жінкам. Це кажуть лікарі, і підказує життєвий досвід. Хороші зразок якості – точність, обов’язковість, сумлінність, скрупульозність, прихильність до порядку – можуть трансформуватися в якості вкрай неприємні для оточуючих. Коли буває порушена міра в чому-небудь, це завжди погано. І дріб’язкова схильність до зовнішніх сторонах вищеперелічених людських якостей, доведена до абсурду, це майже хвороба.
І це нестерпно. Ні в побуті, ні на роботі. Адже людина, добровільно уклав себе в рамки строго додержуються правил, такого ж вимагає і від оточуючих.

Яка різниця, як стоять, наприклад, книги в шафі? Ан, немає. Для педанта різниця є. І стоять книги у нього по авторам та розмірами. Не дай Бог, почитавши книгу, сунути її, куди попало. Її слід поставити саме в те місце, звідки вона була взята. І якщо педант сам переставить її на належне місце – це добре. Але якщо стане робити зауваження і «читати мораль» або, того гірше, затіє скандал з приводу такої, загалом, дрібниці, – це біда. Чим з такою людиною жити – краще мешкати в лісі з дикими звірами. Якщо ви, звичайно, самі не схильні до підтримання суворо заведеного порядку. Але якщо схильні, і боретеся за порядок, така людина для вас – знахідка!

Хіба погано, коли акуратно і рівно пострижений газон у вас на дачі?

Хіба не економиться час, який нині великий дефіцит, коли кожна річ має своє конкретне місце, і її не потрібно шукати по всьому будинку, нервуючи і спізнюючись на службу, роботу, ділову зустріч або побачення?

А педантизм у вихованні дітей?

Погано, коли сон і харчування дитини відбуваються в строго певний термін? А акуратність, виховувати в школярі, у його заняттях; неухильне дотримання розпорядку дня – хіба погано?

І вже, взагалі, подарунком будь начальству буде педантично працівник. Він все зробить скрупульозно і в зазначений строк, не допустить помилок, і на нього можна покластися, навіть не перевіряючи виконаного нею завдання. Всі справи в нього будуть у повному порядку, запросите ви їх рано вранці або навіть опівночі. Він не кине роботу на півдорозі, навіть якщо вона йому противна, і не відмовиться від такої в наступний раз. Треба, значить, треба. Золото, а не працівник!

Правда, коли начальник педант, це не дуже добре. Для підлеглих. Особливо, страждаючих безалаберністю, лінню, недбалістю, необов’язковістю і забудькуватістю. Але такі працівники не потрібні не тільки керівникам-педантам, а й усім іншим керівникам.

Звичайно, начальник-педант обов’язково в чомусь переборщити: заборонить, наприклад, традиційне і ритуальне чаювання в чотири години дня або розмови в робочий час на «вільні теми», не заважають роботі.

Запізнень на роботу він однозначно не потерпить, зате не дозволить спізнюватися і собі. Крім того, він не стане закриватися із секретаркою у себе в кабінеті в робочий час і не забуде привітати вас із Днем народження.

Словом, педантизм в міру – це добре. А педантизм, зведений в манію – вже патологія …