Найбільший жук в світі

У дитинстві здавалося, що найбільші жуки – це травневі. Ми ловили їх сорочками, ганяючись за ними і змахуючи нальоту на землю. Їх було багато, літали вони поволі і важко, як невеликі коричневі бомбардувальники. «Маленькі» просто не написалося, оскільки вони, і правда, здавалися великими. Потім ці жуки поміщалися в сірникові коробки на підстилку з трави, в коробці пророблялися дірочки, щоб можна було дихати, і носилися ці коробки з жуками в кишенях, щоб при бажанні можна було прикласти їх до вуха, своєму або чужому, і дати послухати, як хрущ там шарудить.

Були ще й інші жуки, темно-зелені й блискучі. Ми називали їх червневими. Вони походили на травневих, розміром були такі ж, але, здається, товщі. Літали вони ще важче і траплялися рідше травневих. Добувалися вони тим же способом – сорочкою або майкою – і поміщалися в коробки. Ставлення до них було дбайливіше, оскільки червневий жук цінувався більше, ніж травневий.

А які раніше були таргани! Чернущіе! Просто красені! Прямо, гусари якісь. Горді, не полохливі. Не те, що нинішні коричневі маломерять, юрбами розбігаються в різні боки тільки від одного включення світла.

Зустрічалися «гусари» розміром з пів-долоні, дитячої, звичайно; із величезними вусища, що ворушаться в різні боки. Великих тарганів було не прийнято тиснути. Очевидно, цим висловлювалася мимовільну повагу їх розмірами. Давилися дрібні, суєтні і настирливі.

Великими вважалися і жуки-плавунця. Через ніг, які у них були неймовірною довжини. Вони ковзали по воді, як на ковзанах, чим викликали чималий подив. Як це – по воді, і не провалюючись? Спіймати плавунца було практично неможливо, та ми і не намагалися.

Були жуки-пожежники (червоні), гнойовики, якими ми гидували, і жуки-дроворуби, яких ми малість побоювалися. Напевно, тому, що вони були вічно зайняті і огризалися на дотик.

До речі, найбільший жук в Росії якраз з цього сімейства – дроворуб-гігант. Він досягає довжини 11 сантиметрів (вуса і того більше) і живе, здебільшого, на Далекому Сході і Південному Примор’ї. Санька Павлов, який служив у Приморському краї, таких жуків бачив і розповідав, що в сірникову коробку, наприклад, таких жуків не засунеш.

Відносно самого великого жука в світі, так тут думки розходяться.

Одні кажуть, що це теж дроворуб-гігант, прозваний титаном (по латині – Titanus), тільки живе він не в Росії, а в Південній Америці. У тамтешньому кліматі йому росте краще.

Середня довжина таких дроворубів-титанів дорівнює 16 сантиметрам, і це означає, що такі жуки можуть бути і по 11 сантиметрів, і по 21 см.
Кажуть, в руках одного дослідника-ентомолога мався жук, завдовжки аж 22 сантиметри. Але він його відпустив, оскільки таку чудову особина блюзнірськи було наколювати на шпильку і хвалитися потім, що ось, мовляв, у мене в колекції є жук, найбільший у світі. А оскільки цей ентомолог дроворуба відпустив, то нині жоден музей подібного докази не має. А слова ще не є факт. Тому першість за величиною, дроворуб-титан оспорює з іншим гігантом – жуком-геркулес, теж із тропіків Південної Америки. Довжина особини чоловічої статі разом з рогом (бивнем) досягає 18 сантиметрів (самки в два рази менше і не мають рогів). Він симпатичніше дроворуба, з зеленими надкрилкамі і яскраво-чорним зубчастим рогом. Вид жука дуже мужній. Такого можна і злякатися.

Що стосується наших жуків, то я й не пам’ятаю, коли останній раз бачив травневого. Про червневому я і зовсім мовчу